ГоловнаКонтактиКарта СайтуEnglish

Стрільба з лука : Георгій Іваницький: «У квітні, на Кубку світу, розігруватимуться ще три командні ліцензії»


    
     В інтерв’ю “ВЗ” чемпіон світу зі стрільби з лука у приміщенні, вихованець Львівського училища фізичної культури Георгій Іваницький пояснив, як можна перемагати з доволі посереднім результатом і поступатися з абсолютним показником. Розповів про те, як це — боротися за “золото” світової першості із хорошим приятелем та сусідом. А також припустив, чому ця перемога дісталася саме йому.
 
— У першій дуелі хорвата Матію Міхаліча ви перемогли у перестрілці, після того, як судді лінійкою виміряли, чия «десятка» якісніша. Скількох міліметрів вартувала вам ця перемога?
— Я цим навіть не поцікавився. Дізнався, що моя стріла влучила ближче до центру, і пішов. Нам нерідко доводиться з’ясовувати переможця у перестрілці. Але чемпіонат в Анкарі за цим показником виявився для мене рекордним. Практично кожна моя дуель завершувалася перестрілкою. Для змагань у приміщеннях перестрілки – звична річ. У стрільбі на 18 м результати є доволі щільними, і кожна помилка може перекреслити усі «золоті» сподівання. Улітку, коли стріляємо на 70 м, «дев’ятка» вважається непоганим пострілом. А ось у приміщенні такий результат може виявитися фатальним. Аби перемагати на зимових чемпіонатах, потрібно стріляти у самісінький центр мішені.
 
— У другому вашому протистоянні німець Флоріан Каллунд на вашу «десятку» відповів «вісімкою». Це на нього так вплинула необхідність за будь-яких обставин повторити найвищий результат?
— Я особливо не переймався почуттями німця. Сам намагаюся не потрапляти у подібні ситуації і зазвичай стріляю першим. Емоційно наздоганяти непросто. Зрештою, стріляти по черзі ми змушені лише у фінальній частині змагань. У попередніх колах суперники можуть виконувати постріли навіть одночасно. Головне – вкластися у часовий ліміт.
На І Європейських іграх у Баку у фіналі командних змагань чемпіон також вирішувався у перестрілці. Ми з хлопцями мали право вибору і вирішили, що стрілятимемо першими. У цьому разі потрібно обов’язково влучити у «десятки». Це наче напад і захист, така собі тактика стрільби.
 
— У півфіналі ви просто нокаутували італійця Масиміліано Мандіа, відправивши усі стріли, окрім однієї, у «десятку»…
— Рік тому я переміг Мандіа у фіналі чемпіонату Європи. Тож добре знав, як саме потрібно змагатися, аби вивести Масиміліано з рівноваги. У боротьбі з ним важливо перші постріли відправити у «десять». Точність суперника вибиває італійця з рівноваги. У нас з Масиміліано тактика стрільби принципово відрізняється. На серію із трьох пострілів нам дають дві хвилини. Я виходжу на рубіж, як тільки починається відлік часу і лунає відповідний сигнал. Аби виконати свої постріли, мені сповна вистачає хвилини. У Мандіа усе з точністю до навпаки. Він починає стріляти лише тоді, коли до завершення часу залишається 40 сек. Не можу дати відповідь на питання, чому він стріляє саме так…
 
— У фіналі ви зустрілися з вашим хорошим приятелем Сергієм Макаревичем…
— Це направду диво, адже Сергій уперше поїхав на такі змагання. Круто – зустрітися у фіналі зі «своїм», навіть якщо ця зустріч була найважчою протягом усього чемпіонату. І я, і Сергій дуже добре знали, як стріляє суперник. Це була боротьба нервів, характерів. Мій тренер Тетяна Образцова сказала, що мені значно простіше було би зустрітися з якимось іншим спортсменом, навіть лідером світового рейтингу, аніж зі своїм товаришем, який до того часу за збірну України їздив лише на одні змагання.
Цього сезону ми уже змагалися із Сергієм: я переміг його на чемпіонаті Львівської області, а він «виніс» мене в одні ворота на чемпіонаті України – з абсолютним показником – 120:117. І ось із цим хлопакою мені потрібно було стріляти у фіналі чемпіонату світу! Яку тактику готував на нього? Не скажу. Чому? Тому що Сергій тут неподалік, спить (сміється). Ми знаємо один одного дуже давно. У Львові мало перетинаємося, адже тренуємося на різних базах. Як товариш по команді Сергій мені страшенно імпонує. Він хороша людина. До того ж у нас у чомусь подібні характери, і настрій часто збігається. Нам завжди є про що поговорити, і на різні речі дивимося однаково.
 
— Постійний сусід у кімнаті на зборах та змаганнях, попри всі його позитиви, може швидко набриднути…
— Ні. Сергій – спокійний чувак. Ось хропе обличчям у подушку. Ну як це може набриднути? (сміється). Тепер у мене з’явився спортивний азарт: довести нехай і не іншим, а самому собі, що сьогодні я таки сильніший. Сергій у відповідь скаже, що завтра – цілком і повністю буде його день, і робитиме все для того, аби перемогти мене. А потім знову настане моя черга. Така ось гра зажди стимулює до покращення результату. А значить, до щоденної додаткової роботи – піти у тренажерний зал попрацювати чи в басейн поплавати. Сергій самою своєю присутністю у команді допомагає мені, а я йому. У нас є спільна мета, яку ми разом спробуємо здійснити.
 
— У командному турнірі ви разом зі Сергієм Макаревичем та Олександром Сердюком посіли четверте місце, поступившись спочатку збірній Німеччини, а у малому фіналі ще й Росії. Що того дня вам не вдалося?
— У півфіналі з Німеччиною ми «не влучили» в одну, першу серію. А загубивши на старті очки, кинулися наздоганяти. Аби перемогти, нам у заключній серії потрібно було влучити у 60 пунктів, тобто у всі «десятки». Нам же вдалося лише 59. Рахунок в останньому сеті був рівним 59:59 і 3:5 за результатами всієї зустрічі. Тож німці пройшли до свого фіналу, де вони і стали чемпіонами світу.
Командний поєдинок за третє місце відбувся за півтори години до особистих фіналів. У ньому не останню роль зіграло освітлення. Світло прожекторів на змагальному полі було надто яскравим і било прямісінько в очі. Уже згодом, під час особистого фіналу, я намагався не дивитися прямо перед собою, опускаючи погляд донизу. Та у командному турнірі у мене ще не було цього досвіду. Засліплений прожекторами, я двічі влучив у «дев’ять». Увечері, коли все залишилося позаду, я довго не міг усвідомити: після такої невдалої командної стрільби я в особистому заліку все ж став чемпіоном світу. Хоча у мене є одне припущення, чому ця перемога сталася саме зі мною.
 
— Чому?
— На вогневому рубежі думав про тата, який залишився вдома. Два роки тому він пережив інсульт. Я переглядав відео на телефоні: у день народження тата ми принесли торт зі свічками, і тато, задуваючи їх, загадав бажання. «Я хочу відновитися», — сказав він. Це є також і моїм найбільшим бажанням. А ще й обов’язком: я мушу заробляти гроші на його лікування, на реабілітацію за кордоном. А заробити можу одним – своїми перемогами. Щоразу, виходячи на рубіж,  прошу Бога допомогти мені вилікувати тата.
Тато у мене – красунчик: так важко йому розмовляти, а він деколи намагається навіть сваритися (сміється). Пересувається він в інвалідному візку. Я його штурхаю, звичайно, аби він більше ходив, та сам чудово розумію, як це йому важко. Та прогрес за ці роки очевидний. Якщо два роки тому його годували через катетер, то тепер він сам чудово куховарить. Та все одно, залишаючи його з братом удома самих, я страшенно хвилююся. Під час І Європейських ігор тато зашпортався за сходинку і впав. Внаслідок цього у нього з нирки почав відходити камінь і заблокував нирку…  Відновлення батька – завдання непросте, але реальне. Тепер живу задля цього.
 
— У спорті в української збірної тепер першочергова мета – відібратися на Олімпійські ігри. Що завадило вам зробити це на минулорічному чемпіонаті світу?
— У квітні, на Кубку світу, розігруватимуться ще три командні ліцензії. Тож нам конче необхідно потрапити у призи. А щодо минулої світової першості, то причина тут проста – ми надто вдало виступили у Баку, на Європейських іграх, і не встигли повторно набрати форму до чемпіонату світу. До того ж у Данії нас зустріла така погода… У Львові усі вже встигли перевдягнутися у шорти. А в Копенгагені я стріляв у шапці, натягуючи її якомога нижче на вуха. Та й вітер під час змагань розгулявся не на жарт.
Георгій Іваницький народився у Львові 6 травня 1992 року. Спеціалізується на стрільбі з олімпійського лука. Чемпіон світу у приміщенні в особистій першості (2016) та у командному турнірі (2014), віце-чемпіон світу у приміщенні у командному турнірі (2012), чемпіон Європи (2015) в особистій першості, багаторазовий чемпіон та призер першостей світу та Європи серед юніорів, переможець змагань серії Гран-прі. Тренується у заслужених тренерів України Тетяни Образцової та Василя Ткачека. Вихованець СДЮШОР “Електрон”
 
Автор Олена Садовник, за матеріалами www.wz.lviv.ua
Контакти
Адреса:

м. Львів, вул. Кн. Ольги,1
тел: (032) 238 27 92
факс: 238 27 93

Директор:

Родак Степан Михайлович,

Заслужений працівник фізичної культури і спорту, відмінник освіти



Стрільба з лука

Стрільба з лука

У національному рейтингу кращих стрільців з лука Іваницький третійЮніорський рейтинг зі стрільби з лука очолила Соломія ТрапезніковаСеред дівчат-кадеток в Україні найкраща Олександра КомароваОлександра Комарова – срібна призерка Кубка України зі стрільби з лукаНайкраще на світовій першості виступила Соломія ГнипДмитро Сидорук – кавалер ордена «За заслуги»Жанна Наумова здобула ліцензію на юнацьку олімпіаду Дмитро Сидорук – срібний призер Ігор нескоренихУ Росаріо Жанна Наумова виборюватиме олімпійську ліцензіюНа «Золотій осені» Наумова і Комарова змагались за місце у збірнійЛучниці ЛУФК відібрались на чемпіонат світуНа «Стрілах Слобожанщини» відзначилась СоколенкоНа дебютному Кубку світу Трапезнікова восьма у командіТрапезнікова дебютує на Кубку світуЧемпіонський титул зі стрільби з лука розіграли Іваницький і Івашко