48 років1971 - 2019
ГоловнаКонтактиКарта СайтуEnglish

Гандбол : Наталія Савчин: «Училище закінчила із золотою медаллю»


        
       18 січня виповнилося 20 років Наталії Савчин – вихованці Львівського училища фізичної культури, одній з найталановитіших та найвродливіших українських гандболісток.
 
Наталю, як святкуватимеш свої двадцять?
- Тренувань ніхто не відміняв, у нас їх два, тож cьогодні святкувати не буду. Тільки трішки з командою. У нас є традиція: іменниниця після тренування в роздягальні пригощає тортиком. І трішки шампанського -  за здоров’я. А вже на вихідних щось придумаю.
 
Які подарунки отримала сьогодні?
- Від батьків - срібний набір прикрас з гранатом. Я, як і мама, колекціоную різне каміння. А дівчата з команди і тренер Тетяна Штефан подарували те, що найбільше мені зараз було потрібно - гаманець і ігрові шкарпетки, ну і, звичайно, квіти. Всім щиро дякую за привітання.
 
- Тебе так гарно вітали дівчата з «Галичанки» – помітно, що ви такі дружні, щирі та справжні, і навіть нелогічно питати, які стосунки у тебе з командою. Але цікавить, з ким товаришуєш найбільше?
- В нас дійсно дуже дружній колектив, адже живемо разом вже сім років, і сам гандбол, як командна гра дуже об’єднює. Та найбільше товаришую з Лесею Смолінг, яка зі мною з першого дня, відколи я прийшла у гандбол, а це близько 12-ти років. Ми з одного міста, разом навчалися у Львівському училищі фізичної культури (ЛУФК), а потім у Політесі. В нас дуже багато схожого, та не настільки, щоб набриднути одна одній (сміється).
 
Чим ще, окрім командної єдності, приваблює тебе гандбол?
- Отримую задоволення від гарно забитого гола чи вдало розіграної комбінації. Подобається відчуття ейфорії від перемоги,  особливо, якщо це чемпіонат Європи чи світу. А ще імпонує  неймовірна підтримка та любов львівських фанатів, які не лише приходять на всі наші домашні ігри, а й намагаються супроводжувати нас на виїздах.
 
Значить з обраним видом спорту ти не прогадала. Та чи одразу це був гандбол? Можливо пробувала себе ще десь?
- Я почала займатись гандболом з восьми років. На секцію привів тато. Тоді я паралельно ходила на танці, співала в хорі та плела бісером. А ще бачила себе у баскетболі, волейболі, плаванні та настільному тенісі (сміється).
 
І все ж стала гандболісткою…
- Я родом з невеликого міста Городенка Івано-Франківської обл. Там у місцевій ДЮСШ не було великого вибору секцій. Та й мої батьки були гандболістами, тож пішла їх стопами. Мама була воротарем, тато правим півсереднім - обидва мали 2-ий дорослий розряд, їздили на змагання по Україні.
 
А в тобі поєдналися гандбольні гени і ти досягнула ще більшого – майстер спорту і їздиш на змагання по цілому світу…
- Світ я дещо побачила, то правда. Корея, де у 2015 році проходила Всесвітня студентська універсіада, стала 15-тою країною, у якій я побувала. Та, незважаючи на всі чудові країни і міста, які я бачила, Україну і Львів, який вже став рідним, не проміняю ні на що.
А татові й мамі я вдячна не лише за гандбольні гени. Батьки мене підтримують незалежно від результатів матчів.  А ще мені подобається, що вони не критикують гру, бо для цього є тренер, та й ми самі зауважуємо свої помилки. І що найважливіше - були ситуації, коли я хотіла кинути гандбол, і саме тато з мамою відмовили мене від того.
 
Отакої! А чому хотіла покинути гандбол?
- Бувало, що розривалась між гандболом і навчанням, нічого не встигала. Стільки бігала: тренування-пари-тренування - і так щодня. А ще й траплялися непорозуміння з тренером. Або після поразки у важливому матчі опускалися руки. Та я рада, що залишилась у грі. Хоч і тепер майже не маю вільного часу. Тому  інколи все-таки виникає думка залишити гандбол або навчання, щоб жити стало легше. Але я розумію, що легше - не значить краще! Тому коли важко - після болісних поразок чи безсонних ночей над курсовою - терплю. В такі моменти мене підтримують батьки, тренери, дівчатка з команди. Я дякую Богу, за те, що мене оточують такі хороші люди. А ще добре допомагають книги, фільми, розслабляюча музика і шоколад.
 
Це вже твоє доросле життя, а давай повернімося у дитинство і згадаймо перші кроки у гандболі.
- У дитинство? З задоволенням! Тренуватися розпочала в городенківській ДЮСШ в Алімана Богдана Романовича.  Гандбол одразу сподобався, бо тренер вмів зацікавити рухливими іграми, різними вправами і бальоном.
 
Вибач, чим?
- (сміється)….бальоном, тобто м’ячем – це сленг. Я продовжу… П’ять років грала за городенківську ДЮСШ. За той час у мене більше сорока медалей, близько п'ятдесяти грамот і десяток кубків «кращого гравця». На одному з таких турнірів нашу команду запримітив Василь Миколайович Козар та запросив мене, Лесю Смолінг і Тамару Смбатян у свою юнацьку команду до Львівського училища фізичної культури. Ось так я у дванадцять років опинилася у чужому ще тоді для мене місті. Та невдовзі воно стало другим рідним завдяки опіці тренера і вихователів у гуртожитку училища, які любили нас як рідних дітей. Те саме і вчителі – з розумінням ставились до наших виїздів на змагання і завжди допомагали надолужити пропущений матеріал. Це мені також було важливим, бо я і вчитися хотіла, а не лише у гандбол грати. Училище закінчила з золотою медаллю.
 
А після закінчення ЛУФК вже й до «Галичанки» потрапила, яку тоді також очолював Василь Миколайович…
- І не лише до «Галичанки»…. Також граю за гандбольну команду Львівської політехніки, адже  навчаюся там в Інституті хімії та хімічних технологій на 4-му курсі.
 
Що ж ми все про спорт і навчання. А як у тебе в особистому житті?
- Гандбол та навчання відбирають дуже багато часу, тому його не вистачає на серйозні стосунки. От закінчу цього року 4 курс і тоді про це подумаю (сміється).
 
Чи маєш якесь хобі?
- Один час вподобала дивитися аніме - японські анімаційні мультсеріали, орієтовані на підліткову та дорослу аудиторію - і малювати побачене. Читаю книги. Люблю пограти у настільний теніс. А ще спостерігаю по телевізору за змаганнями з плавання і волейболу, стараюсь не пропускати світові та європейські чемпіонати, завжди тримаю кулаки за українських спортсменів. Ну і, звичайно, спілування з моїми любими друзями.
 
НАТАЛІЯ САВЧИН (20 років)
Народилася 18 січня 1996 року  у м.Городенка Івано-Франківської обл.
Майстер спорту.
Ігрове амплуа: ліва півсередня.
Зріст 182 см, вага 75 кг.
Гандболістка ГК «Галичанка» (№ 2) та національної збірної команди України.
У складі «Галичанки» - чемпіонка України жіночої суперліги, півфіналістка Кубка Виклику-2015, учасниця Кубку ЄГФ сезону 2015/2016.
У складі студентської збірної України – чемпіонка Європи серед студентів, 7-ий лауреат Всесвітньої студентської універсіади. Освіта: студентка . Хобі: читання книг, настільний теніс, аніме.
Життєво кредо: Борітеся – поборете.
 
Автор Наталія Васьо, за матеріалами www.galsports.com
Контакти
Адреса:

м. Львів, вул. Кн. Ольги,1
тел: (032) 238 27 92
факс: 238 27 93

Директор:

Родак Степан Михайлович,

Заслужений працівник фізичної культури і спорту, відмінник освіти



Гандбол

Гандбол

Шестеро вихованок ЛУФК запрошені до національної збірної з гандболу«Галичанка» і «Карпати» в Ужгороді розійшлися миромІрина Прокоп’як – дівчина «made herself»Гандболістки ЛУФК спротиву від суперниць не відчулиСтельмах і Прокоп’як – найкращі на турнірі у ПольщіМолодші гандболістки ЛУФК оступилися у грі з Ужгородом, але лідерство збереглиНайбільше м’ячів броварчанкам закинула Катерина КозакГандболістки ЛУФК отримали міжнародну ігрову практикуСавчин, Смолінг і Стельмах виборюватимуть право виходу на чемпіонат світуВосьмеро вихованок ЛУФК залучались до збірних на меморіал Турчина Діана Дмитришин від лідерок «Галичанки» не відстаєУ Миколаєві «Галичанка» зустріла серйозний опір від місцевого «Реала»Діана Дмитришин – одна з лідерок юніорської збірної України з гандболуУ матчах з «Карпатами» Козак і Дмитришин не знітилисяГандбольна «Галичанка» розгромила легендарний «Спартак»