Гандбол : Василь Козар: "Не звик працювати з дітьми, які не ставлять перед собою найвищих завдань"

У столичному спортивному ліцеї-інтернаті у ці дні проходять матчі зонального етапу Дитячої ліги серед юнаків та дівчат 1994-95 р. н. Беззаперечним лідером змагань є команда дівчат Львівського вищого училища фізичної культури. Федерація гандболу України не змарнувала нагоди дізнатися у головного тренера ЛВУФК Василя Козара про секрет успіхів жіночої дружини.

- Розкажіть про історію Вашої команди?

- Відділення гандболу у Львівському вищому училищі фізичної культури ми відкрили три роки тому. Переважно це дівчата західного регіону. Спочатку ми починали з 15 чоловік, на цей момент у нас вже 24 юні вихованки. Про що це говорить - ми можемо формувати команди двох вікових категорій. В ідеалі, звісно, нам треба 28 гандболісток, щоб у кожній команді було по 14 гравчинь. Переконаний, що це питання часу. Ми обов`язково до цього прийдемо. У нас є непогані результати. Упродовж двох років наші команди двох вікових категорій посідають найвищі місця в змаганнях, що проводяться в Україні.

- З чим пов`язуєте вдалі старти Вашої команди?

- Ви знаєте, мабуть, з тим, що ставлю перед собою тільки одне завдання - не просто ходити на роботу і отримувати заробітну плату, а насолоджуватися паростками своєї діяльності. Окрім великого закордонного досвіду, у мене є і свої особисті напрацювання. Добрі результати, як на моє переконання, давалися завдяки фанатичному ставленню до своєї справи. Якщо займатися цим так-сяк, то результату не буде. Це відчувають як гравці, так і оточення. Плоди своєї праці я починаю збирати вже зараз. Я впевнений, що в недалекому майбутньому ми підготуємо велику кількість майстринь гандболу для національної збірної команди України. Тільки треба набратися терпіння!

- Чи бачите Ви серед своїх вихованок майбутніх зірочок?

- Сьогодні до резерву жіночої жовто-блакитної дружини входять сім наших дівчаток. Найближчий рік-два їх кількість значно збільшиться. Я не бачу жодного гравця у моїй команді, у якої не палали очі як під час гри, так і на тренуваннях. Я Вам більше скажу, що не звик працювати з дітьми, які не ставлять перед собою найвищих завдань. Вихованки, які не мотивовані, будуть тільки розхолоджувати колектив. У всіх їх ми бачимо потенційних збірників національної команди. Сьогодні Ви знаєте, що наші зірочки, Стельмах та Смбатян, змушують гучно говорити про себе на всю країну як про одну з надій нашого гандболу. Хоча їм усього лишень 15 та 16 років відповідно. Намагаюся сконцентрувати дівчат на тому, що лише працею можна бодай щось досягти у спорті. Навчання у спортивному закладі з дворазовими тренуваннями дають неабиякий досвід вихованкам перед тим, як вони потраплять до команд майстрів.

- Як відбувається перехід дітей з дитячого гандболу до команд майстрів?

- Велику кількість гравців ми втрачаємо у перехідний період (від дитячого гандболу до гри найвищих досягнень), коли юні гандболістки отримують травми. Я вважаю, що це десь і наша провина, тренерів. Треба користуватися провідним європейським досвідом у цьому напрямку.

- Як Вам вдається підтримувати себе в бадьорому дусі?

- Тренер має постійно тримати себе в оптимальній формі. Скажу з власного досвіду, що кожного року я разом з командою зростаю не тільки як тренер, а ще і як гравець.

- Хто Вам допомагає у цій складній справі?

- Треба сказати, що ми на сьогодні виживаємо. Від початку створення відділення гандболу ми сподівалися, що "Галичанка" візьме опіку над нами. Але фінансової підтримки ми так і не дочекалися. У нас немає спортивної зали для тренувань. Дуже важко знайти спонсорські кошти, аби покращити умови підготовки команди. Важко достукатися до свідомості заможних людей з пропозицією розвитку гандболу в регіоні. Маємо надію, що в майбутньому знайдуться спеціалісти, які побачать цих дітей і допоможуть їм.

Джерело: http://handball.net.ua

<<<