47 років1971 - 2018
ГоловнаКонтактиКарта СайтуEnglish

Футбол : Володимир Татарчук: «Спогади про інтернат тільки позитивні»


Володимир ТатарчукОлімпійський Чемпіон Сеула 1988 року, володар Кубка СРСР, останній Чемпіон СРСР... Кількість титулів і регалій вихованця Львівського спортінтернату (сьогодні Львівського училища фізичної культури) Володимира Йосиповича Татарчука (вип. 1983р.) дійсно вражає. Уродженець Магаданської області, який провів дитинство на Волині, відбувся як футболіст у Львові, а популярність і славу знаходив в Москві, нині знаходиться поза футболом. Єдине, що пов'язує Татарчука і футбол - ветеранські турніри, в яких він бере участь. Знайти Володимира Йосиповича хотілося давно. Тому, почувши голос легендарного футболіста по телефону, дуже зрадів. Правда, він моєї радості не розділив.
- Знову інтерв'ю? "Спорт-Експрес", напевно ...
- Ні, з України Вас турбують, місто Львів на зв'язку.
- Дуже приємно. Скучив за Львовом та Україною. Привіт всім передавайте.
- Спасибі. Обов'язково. Як поживаєте, чим займаєтеся?
- Та нормально все. Граю за ветеранів. Намагався стати тренером, але не вийшло. Все зайнято (сміється - прим.авт.).
- Слідкуйте за футбольними справами в Україні?
- Звичайно. Особливо стежу за Львовом і за Луцьком, містами, де я починав. Ось, дивлюся матчі "Динамо" і "Шахтаря"на Об'єднаному турнірі.
 
Пам'ятаю свою втечу з садка
- Ви народилися в селищі Матросово, Магаданської області. Воно відоме своїми золотими копальнями і тим, що там у виправному таборі серед ув'язнених був видатний український поет Василь Стус ...
- Все через те, що мій батько працював шахтарем. Наша сім'я виїхала туди на заробітки. Але, коли мені виповнилося 4 роки, ми повернулися назад у Володимир-Волинський.
- Спогади якісь залишилися?
- Особливо ніяких. Перше, це те, що в тих краях на сопках багато чорниці, і ми її збирали. Другий епізод - моя втеча з садка.
- По приїзді в Україну, Ви записалися у футбольну секцію. Що Вам дали перші тренери Ярослав Кореневський та Володимир Данилюк?
- Що можна сказати про хороших людей? Тільки хороше. Вони дали мені дуже багато чого. Я їх люблю і поважаю. Правда, на жаль, Ярослава Кореневського вже немає з нами.
- В інтернаті Ви навчалися разом з Вадимом Тищенко, Ярославом Ланцфером, Михайлом Стельмахом ...
- Вадим був старший за мене на рік. Але команда у нас згуртованою була. Всі хлопці дружили між собою. Загалом, спогади тільки позитивні.
 
У ЦСКА зустріли марш-кидком на 15 кілометрів
- Першою професійною командою у Вашій кар'єрі став СКА "Карпати". Як почувалися в суспільстві Расулова, Гамалія, Рафальчук, Юрчишина?
- Хлопці прийняли мене душевно. Я ще в інтернаті навчався, був молодий. На той момент я не думав про гроші. Грав тільки завдяки любові до футболу. Ставилися вони до мене добре. Тому я не хотів йти зі Львова. Але ЦСКА мене висмикнув...
- Що саме тоді сталося?
- Приїхали за мною в 4 ранку. Куди я тільки не ховався, де я не був. СКА "Карпати"мене відправили в музичну частину. Зробили мене "сином полку". Але і це не допомогло. Довелося їхати до Москви.
- Що за історія відбулася з київським "Динамо"?
- Мене запросили до Києва, я приїхав туди. Але в той момент реально розумів, що в основу зась. Адже там такі футболісти були! Судіть самі: Блохін, Буряк, Кузнєцов, Дем'яненко, Заваров. Не було сенсу залишатися. А в дублі грати не хотілося. Тому сів на поїзд ввечері і повернувся до Львова.
- Повертаючись до ЦСКА, розкажіть, як пройшли перші дні. Читав, що Ви відчули всю барвистість армійського життя ...
- Не те слово. Тільки я прилетів і поснідав, відразу ж поїхав на базу. Тут мене чекав сюрприз. Вирішили відправити мене у роту служити. Видали обмундирування і сказали бігти марш-кидок. Довелося подолати 15 кілометрів. А на вулиці жах - сніг, мороз. Мені дали зрозуміти, що дурниць робити не треба. Попередили: "Ще одна подібна витівка і відправимо до Сибіру. Про те, що ти футболіст ніхто не згадає".
- У 1987 році Ви стали автором дуже важливого гола у ворота київського "Динамо". У тому матчі ЦСКА переміг з рахунком 2:1.
- На 2 і 4 хвилині відзначився я і Валерій Брошін. Потім всю гру сиділи у власній штрафній площі. "Динамо"нас так притиснуло, що ми навіть кілька передач не могли віддати. Нам сильно щастило.
- Два голи "Металісту" пам'ятаєте? ЦСКА тоді 2:0 перемогло...
- Так, пам'ятаю, але не так добре, як ту гру з "Динамо". Бувають голи, які пам'ятаєш все життя. Хоча кожен з них по-своєму важливий.
 
Якщо б не падіння Руді Феллера
- Вам довелося працювати з багатьма тренерами. Хто вплинув на Вас більшою мірою?
- Крім вищезазначених Кореневського і Данилюка зазначу Юрія Андрійовича Морозова. Він дуже багато разів мені допомагав. Крім того, заклав фізичну готовність, підтягнув нас в тактичному плані. Я вважаю, що саме він створив фундамент тієї команди, яка через кілька років завоювала Кубок СРСР і стала Чемпіоном Союзу.
- Які спогади про фінал Кубка СРСР?
- По-перше, це величезна радість. Ще запам'яталася спека - дихати було складно. Команда у нас була молода, але зіграна. Навіть очі могли не піднімати, коли пас віддавали.
- Між двома святами, завоюванням Кубка і чемпіонством, трапилася трагедія – воротар ЦСКА Михайло Єрьомін загинув в автокатастрофі ...
- Жахлива історія. Міша був удома, відпочивав. Приїхав до нього друг і попросив машину. Зустрічати когось треба було. Єрьомін сказав, що машину не дасть. Тоді цей друг запропонував поїхати разом, Міша погодився. Вже на зворотному шляху зіткнулися з "Ікарусом". Удар був такої сили, що автобус відлетів на 20 метрів.
- Разом з ЦСКА Ви брали участь у Кубку володарів Кубків. У суперники московському клубу попалася італійська "Рома". Вам довелося грати проти Алдаіра, Хесслера, Ріццітеллі, Феллера. Багато футболістів кажуть, що під час виходу на поле не дивишся на прізвища опонентів. У Вас було так само?
- Звичайно, не дивишся. Головне, щоб у нас гра складалася, а суперника аналізуєш вже після гри. Феллер чи ні, але потрібно завжди грати на перемогу.
- Читав, що в одному з матчів Руджеро Ріццітеллі вдарив Вас в обличчя ...
- Італійці за своєю природою провокатори. Ми це самі розуміли. Перед грою нас налаштовували на таку поведінку. Головне, не вестися.
- Капітан "Роми" Джузеппе Джанніні назвав Вас найкращим на полі після першого матчу. Як самі вважаєте, вдалася Вам гра?
- Якщо чесно, я не вникав у це. Але якщо він сказав це, значить, щось бачив. Але у нас вся команда добре зіграла. Якщо б нам ще наш гол зарахували у другій грі. Сергій Фокін забив у порожні ворота, але біда, що Руді Феллер впав. М'яч просто перестрибнув через німця, а Фокін навіть його не чіпав. Але у судді був свій погляд на цю ситуацію. Вдома ми програли 1:2, а на виїзді перемоги 1:0 не вистачило для проходу в 1/8 фіналу.
 
Вікно з видом на площу страти 
- Після виграного чемпіонства склад ЦСКА роз'їхався по Європі. Корнєєв виїхав до "Еспаньола", Дмитрієв у "Херес", Брошин в Фінлядніі. Ви вирушили в чеську "Славію". Пропозицій вистачало?
- Мій переїзд вийшов спонтанним. Хлопці поїхали пізніше. Мені подзвонив Валера Масалітін і запропонував спробувати сили в Чехії. Він саме був там на перегляді. Порадив тренерам "Славії", щоб мене переглянули в справі. Була зима, тому я погодився і поїхав. У підсумку підписав контракт. 
- У "Славії" компанія у Вас підібралася серйозна: Ян Сухопарек, Патрік Бергер, Павло Кука, Володимир Шміцер. Відразу було видно талановитих хлопців?
- Не хотів би хвалити себе, але ці хлопці, які були молодші за мене, підходили і дякували, що навчив їх багатьом речам у футболі. Кука, коли відлітав до Німеччини, сказав: "Хочу грати з Татарчук". Тільки не сприймайте це, як хвастощі. 
- Крім Чехії, Вам довелося пограти в Об'єднаних Арабських Еміратах в команді "Аль-Іттіхад", куди Вас запросив Іштван Шандор . Кажуть, багато різних спогадів у Вас про цей період ...
- Так, там було всяке ... (сміється - прим.авт.). Одного разу поїхали в магазин з дружиною. З нами разом був мій партнер Олег Сергєєв і його дружина. Толком ще не звикли, дружини були без хустинок. Ну, загалом, без паранджі. Один місцевий нас попередив, щоб дружини взяли таку накидку, інакше Мутаві запримітять. У сенсі, поліція моралі. У дружини Сергєєва була така хустка, а моя друга половина забула його. Довелося рятуватися втечею через чорні ходи. Адже там чоловік відповідає за дружину. Могли мене посадити на кілька діб. 
- Читав, що у одного з Ваших партнерів вид з вікон був приголомшливим - прямо на площу, де проводили страти...
- Так, щоп'ятниці збиралося по 15 тисяч і всі дивилися, як людям голови з плечей злітають. Одного разу було бажання подивитися на цей процес, але людей було стільки, що не пробитися.
 
Перша жовта на Бебето, друга на Ромаріо 
- У 1988 році Олімпійська збірна СРСР поїхала на Олімпіаду до Сеула. Ви були гравцем основного складу під керівництвом Анатолія Бишовця . Михайличенко, Лютий, Харін, Добровольський, Савичев ... Імена дуже гучні ...
- У той момент ми думали зовсім не про гроші. У нас був дружний колектив, який боровся за перемогу. Кожен розумів, за чим ми приїхали. Хороший колектив - це півсправи. 
- Думки про перемогу виникли ще до початку турніру?
- Звичайно, на поразку ніхто ж не налаштовується. Складно було, оскільки починали турнір матчем проти Південної Кореї. Грав з господарями 0:0. 
- Що про саме в Сеулі пам'ятаєте?
- Ми жили не в олімпійському селі. Бишовець не захотів, щоб ми з усіма жили. Тому жили на теплоході під наглядом. Більше того, навіть тренувалися на теплоході. 
- У півфіналі збірної СРСР довелося грати проти італійців. Гучних імен вистачало: Феррара, Тасотті, Пальюка ...
- Складно було грати проти всіх. Але по ходу турніру ми зловили кураж, знайшли свої гру. З кожним матчем грали все краще. Не скажу, що було дуже складно, але і легко не було. 
- Отже, фінал з Бразилією. Таффарел, Бебето, Ромаріо - це зовсім інша футбольна планета?
- На Ромаріо я отримав свою другу жовту картку. Першу виклопотав за фол на Бебето. Хоча я до нього не торкався. На фланзі була боротьба за м'яч, і він вирішив просто впасти. Зовсім інша справа з Ромаріо - він з центру поля вибігав на одного нашого захисника. Здається, Гелу Кеташвілі. Мені нічого не залишалося, як фолити. Потім ще і бразильця одного видалили. По-моєму, у фіналі Олімпіади, крім нас ніхто червону картку не отримував. 
- До кінця додаткового часу залишалося 10 хвилин. Ви пішли в роздягальню. Можна тільки уявити, що відчували в той момент ...
- Ходив, хвилювався, переживав. Нічого не залишалося, як кроками міряти роздягальню. Потім вилетів на поле, всі кинулися один на одного. Ми раділи, бразильці плакали. 
- Підтримуєте стосунки з кимось з партнерів?
- Майже ні з ким. Живемо на відстані. Тільки з москвичами бачимося - Бородюком, Прудниковим. Граємо разом за ветеранів. 
- В Україні давно були?
- Так, давно був. Хотілося б приїхати ...
Джерело: Любомир Кузьмякwww.galsports.com

Контакти
Адреса:

м. Львів, вул. Кн. Ольги,1
тел: (032) 238 27 92
факс: 238 27 93

Директор:

Родак Степан Михайлович,

Заслужений працівник фізичної культури і спорту, відмінник освіти



Футбол

Футбол

Після 5 турів найкраща турнірна ситуація у футболістів 11 класуЛях, Сікан, Слива і Харжевський стартували у кваліфікації до Євро-2019Андрій Ременюк відкрив рахунок голам у винниківському «Русі"У грі з «Волинню» Василь Руніч відзначився хет-трикомНазарчук, Савчук і Хлань їдуть до збірноїХаржевський, Слива, Лях і Сікан здобули Кубок Федерації футболу ЛатвіїЧетверо вихованців ЛУФК заграють за юніорську збірну на турнірі у ЛатвіїЮніори «Карпат» продовжують перемагати«Рух» підсилюється вихованцями ЛУФКРостислав Лях відзначився дублем за «молодіжку» «Карпат»Мельнійчук і Гудзінський забивають за збірнуНа Кубку «Карпат» футболісти ЛУФК шанс на реванш не використалиШестеро цьогорічних випускників ЛУФК запрошені до юніорської збірної з футболуДо перемоги над киянами доклалися 15 вихованців ЛУФК і Роман ГнатівРоман Дідик побореться за нагороди турніру пам’яті В.Баннікова