Фехтування : Яна Шемякіна: «Я зрозуміла, що не можу жити без змагань»

Перерва після Олімпіади була недовгою. Повернувшись на доріжку, олімпійська чемпіонка Лондона, вихованка Львівського училища фізичної культури Яна Шемякіна (вип. 2006р.) здобула «золото» Гран-прі Будапешта.

Після перемоги на Олімпіаді в Лондоні Яна Шемякіна склала шпаги в сумку й пообіцяла їм, що прийде по них через рік. Після виснажливого олімпійського сезону усі думки чемпіонки були про відпочинок... Але невдовзі розчохлила шпаги і прийшла до маленького львівського залу на вулиці Руській. А вже через кілька тижнів разом з подругами по команді піднялася на третю сходинку п’єдесталу пошани на етапі Кубка світу в Катарі. І, нарешті, приміряла «золото» Гран-прі Будапешта в особистій першості! Про нову хвилю азартних суперниць, про те, чому спортсменкою бути краще, ніж фотомоделлю, розповіла Яна Шемякіна.

- Яно, у Будапешті найскладніші твої поєдинки були з молодими суперницями, у яких ще немає гучних титулів…

- Так, з Тетяною Андрюшиною я зустрічалася до цього лише один раз. Вона суттєво підтягнулася. А з італійкою Ріулією Ріцці я кілька разів уже фехтувала, тож нічого несподіваного для мене в тому поєдинку не відбулося. А важко мені було лише тому, що я сама не надто добре була готова – довго не тренувалася, тому й втомлювалася швидко. Але справді, молодь стрімко наступає. На місце вчорашніх фавориток прийшли молоді дівчата, які хочуть перемагати і вже знають, як це робити. З ними важко. Коли ти олімпійська чемпіонка, усі хочуть тебе перемогти... З іншого боку, мені тепер трішки легше: у цьому сезоні не буде Олімпійських ігор, тому не потрібно проходити виснажливі відбори, жити у постійному хвилюванні і напруженні, боротися вночі з безсонням...

- Ти казала, що до фехтувального залу не підеш щонайменше рік. Але уже через півроку після Олімпіади говоримо про твої нові перемоги…

- Без фехтування у житті не вистачає азарту, куражу. Я зрозуміла, що не можу жити без змагань. Від фехтування відмовитися важче, ніж витримувати спортивні навантаження. Хоча я ще повністю не втягнулася у тренувальний процес. Наступного тижня буде турнір у Німеччині, але я залишуся вдома, мені потрібен перепочинок. Адже тренуюся я лише кілька тижнів: вирішила, що розпочну сезон разом з усіма і фехтуватиму на турнірі в Катарі. Ми там командою стали третіми завдяки чудовому фехтуванню Анфіси Почкалової. Дівчата після Ігор не захотіли відпочивати і дуже швидко включилися в нову роботу.

- Коли ти зрозуміла, що настав час повертатися на доріжку?

- Бажання фехтувати у мене було завжди. Попри це, після Ігор я на два місяці щезла із залу. Спочатку поїхала відпочивати на море до Греції, потім провела кілька тижнів у Моршині. Під час подорожей не згадувала про фехтування. Але вже ближче до зими всерйоз стала думати про те, що у фехтуванні я ще не все зробила. Вдома багато роботи не було, лише трішки допомагала мамі. Коли роблю домашню роботу, люблю дивитися телевізор. У «ящику» показували підготовку до зимових Олімпійських ігор у Сочі... Я не витримала, взяла сумку зі шпагами і прийшла в зал на Руську.

- Якою була реакція тренера на твою появу?

- Андрій Вікторович (Орликовський. – О. С.) мене час від часу запитував, чи не хочу я знову тренуватися. «Якщо захочеш, скажи, щоб я наперед знав», - просив він. Але не підганяв, не казав, що вже час... Повернутися в спорт – це суто моє бажання. Під час відпочинку я трішки набрала вагу. Тож тренер казав, що зал – найкращий спосіб схуднути...

- Ти з деякими іншими олімпійськими чемпіонками взяла участь у фотосесії для журналу Viva. Сподобалося бути моделлю?

- Якщо відверто, ні. Мені понад усе подобається бути собою, Яною без лоску й гриму, на доріжці і в повсякденному житті. Окрім того, робота моделі – не така проста, як здається на перший погляд. Це нелегка праця – завжди перед камерою бути красивою і в хорошому настрої. Мені ж подобається лише кінцевий результат – гортати сторінки глянцевого журналу чи передивлятися фото, зроблені мені на пам’ять. Люблю фотографуватися, якщо цей процес займає не більше години. Ми ж позували близько п’яти годин! Виснажливо й малоприємно. Робота моделі – не моє. Мені більше до вподоби ходити без макіяжу. І перемагати на змаганнях.

- Ти записалася на курси англійської мови. Англійська потрібна, щоб спілкуватися зі суперницями?

- Це міжнародна мова спілкування, у наш час її необхідно знати кожному. Коли до тебе підходять прихильники, щоб привітати й поспілкуватися, - соромно їх не розуміти. До мене в Катарі підійшла маленька фехтувальниця. Її лист до сліз мене розчулив. Написала, що я для неї – кумир, що вона мріє бути схожою на мене, добре фехтувати і також стати олімпійською чемпіонкою. Що у нас імена звучать подібно: цю дівчинку звати Ярою. Що я для неї приклад у житті... Я зрозуміла усе, що сказала Яра. Але якби на місці цієї дитини була доросла людина, що вільно володіє англійською, я не впевнена, що у нас склалося би нормальне спілкування. Можна сказати, ця дитина надихнула мене на англійську. Вона ще зовсім маленька, але так добре говорила чужою для неї мовою! Для мене в її словах був ще один месидж: «Яно, терміново йди вчити англійську!».

- Коли вивчиш її, до кого з видатних спортсменів підійдеш, щоб зробити подібне зізнання?

- А я уже це зробила! Нещодавно в Угорщині давала інтерв’ю на телебаченні. Щоправда, англійська не знадобилася, там був російськомовний перекладач. Я сказала, що Угорщина може пишатися фехтувальниками. І найбільшою зіркою, яка надихала мене на перемоги, є дворазова олімпійська чемпіонка і чемпіонка світу Тімеа Надь. Після перемоги на Іграх вона знайшла мотивацію і сили, щоб зійти на олімпійську вершину вдруге.

Автор: Олена Садовник, wz.lviv.ua

<<<