48 років1971 - 2019
ГоловнаКонтактиКарта СайтуEnglish

Вільна боротьба : Юлія Ткач: «Коли повертаюся додому без нагород, відчаю немає межі»


       У Ташкенті на чемпіонаті світу з боротьби Україну озолотила вихованка Львівського училища фізичної культури Юлія Ткач (вип. 2009р.).
Повернувшись з декретної відпустки, Юля кілька місяців тому на чемпіонаті Європи піднялася на третю сходинку п’єдесталу пошани. А тепер наважилася на те, що ніяк не вдавалося протягом тривалої і насиченої перемогами спортивної кар’єри, — називатися найкращою на планеті.
- Після цієї перемоги у житті поки що нічого не змінилося. Медаль чомусь облізла і втратила привабливий вигляд — кожен хотів доторкнутися до неї, - усміхається Юлія Ткач. - Але на душі — повний рай. У ніч перед стартом мені не вдалося добре поспати, весь час думала про змагання.
- Ось приходжу до дівчат у кімнату о сьомій ранку, а вони вже стоять у трико... - розводить руками тренер Юлії Андрій Пістун.
- ...і перше, що йому сказала: “Я страшенно боюся”. Розуміла: жереб дає мені хороший шанс. Та перша сутичка — завжди найважча. А на цьому чемпіонаті мені дісталася непроста перша суперниця — добра знайома Валерія Лазінська з Росії, з якою ми уже не раз зустрічалися і знали особливості боротьби одна одної. Ми з Валерією чудово розуміли: ця наша зустріч буде вирішальною, і переможниця боротиметься у фіналі. У першому періоді я пропустила прохід у ноги і так віддала суперниці два бали. Та у наступній двохвилинці зрівняла рахунок і перемогла.
- Лазінська зазвичай віддає перевагу боротьбі у захисті, - прокоментував Андрій Пістун. - Юля ж протягом всієї сутички атакувала, але суддя не давав суперниці попередження за пасивність. А коли росіянка повела у рахунку, “розкрити” її було неймовірно складно. Тож Юля пішла ва-банк. Та назви прийому, який приніс їй переможні два бали, ще не придумали. Це був цікавий експромт... Перед фіналом Лазінська, яка неодноразово приїздила з тренером до Львова на збори, підійшла до мене і побажала успіху.
У наступній сутичці гречанка Агоро Папавасілеу, незважаючи на солідний досвід, протиставити Ткач нічого не змогла. Той поєдинок пройшов за одним сценарієм: перевод в партер із захватом руки і шиї і дострокова перемога — 10:0.
- А в півфіналі з Хенною Йохансон перший період я програла через пасивність: відчуття, що ця перемога гарантує мені медаль, давалося взнаки. Та коли сказала собі: “Якщо не боротимешся, то й не перемагатимеш”, справа пішла значно легше. У підсумку упіймала шведку на “бублику” і поклала на туше.
- Вашій суперниці у фіналі, американці Елені Пірожковій, пророкували “золото” ще до початку чемпіонату...
- А я, коли потрапила до фіналу, так раділа, що спочатку мені було байдуже — переможу чи ні. З порожніми руками, думала, вже точно не повернуся. Це була перша моя медаль чемпіонатів світу, тому дозволила собі побути щасливою. Та коли приїхала у зал на фінальну сутичку, атмосфера чемпіонату захопила і мене. Відчула, що у мене є шанс стати чемпіонкою, і гріх ним не скористатися. Тому з усіх сил почала налаштовуватися на перемогу. Два місяці тому я боролася з Пірожковою на турнірі Гран-прі в Азербайджані і програла їй 2:8. Проаналізувавши, чого робити з американкою категорично не можна (класти руку на перевод і проходити в ліву ногу), я поспішила виправити всі свої помилки. Цю перемогу приніс мені простий прийом — прохід в праву ногу, який я результативно виконала двічі. Це моя перша перемога над володаркою повного комплекту нагород чемпіонатів світу. До цього часу я програвала їй тричі. Тепер я нарешті зуміла добрати вагу, тому і боротьба моя стала потужнішою. А так перед змаганнями завжди доводилося посилено їсти.
- Юля перемогла завдяки грамотній тактиці. У попередніх колах 27-річна Пірожкова упевнено пройшла сильних азійських борчинь, але у вирішальній сутичці Юля виявилася мудрішою, - пишається підопічною Андрій Пістун.
- Елена напрочуд приємна дівчина, - веде далі Юлія Ткач. - В Азербайджані вона підійшла поспілкуватися і запитувала, чи складно повернутися у спорт після народження дитини. Незважаючи на те, що з раннього дитинства Пірожкова живе у Штатах (її сім’я емігрувала з Росії), вона чудово говорить російською. Мені ж англійською спілкуватися складно, шкільного рівня для цього недостатньо. Звичайно, хотілося б вивчити англійську, але поки що весь час присвячую спорту та сім’ї. Тож поки що навіть не планую додаткових студій. Усі мрії і плани крутяться довкола мого сина і майбутніх дітей. Навіть усі можливі премії за цю перемогу використаю на дитину. У мене немає якихось грандіозних планів. Просто хочеться хоча б деколи купувати йому якісні іграшки у дитячих супермаркетах, щороку з сім’єю їздити на море чи відпочивати у горах, навідуватись до родичів.
Мої рідні — найбільші натхненники у спорті. Заради спортивної самореалізації я змушена була на півроку залишити дитину на чоловіка і маму. Тож рада, що ця жертва була недаремною, а я не така вже й зозуля (сміється). Повернулася до тренувань, коли синочку виповнився місяць. Усе було складно, але так чудово завершилося. До змагань, щоб не хвилюватися, я вишивала та спілкувалася через скайп з рідними. Уже вишила бісером собі сорочку. А тепер ось вишиваю для мами. Задумка у мене грандіозна: усі рукави повинні бути в маках. Мабуть, років п’ять доведеться просидіти над нею. Сьогодні вишиванки — це модно. А коли ти на зборах у горах на три тижні відірваний від світу, вишивка — це просто спасіння. У нашій збірній, мабуть, уже всі дівчата вишивають.
- Чи думали ви про те, що додому можете повернутися без медалі?
- Розкажи, що ти сказала, коли ми їхали у ліфті! - з-під лоба глянув на ученицю Андрій Пістун.
- Що не буду так наполегливо тренуватися, якщо знову залишуся без медалі, - знизала плечима Юля. - На тренуваннях я викладаюся на всі сто, тому коли повертаюся додому без нагород, відчаю немає межі. Перед цим чемпіонатом сказала собі: “Якщо знову повернуся з порожніми руками, на тренуванні буду халявити. Якщо перемоги не даються, навіщо тоді надривати здоров’я?” На жаль, я перемогла (сміється). Тож тепер доведеться працювати ще більше.
- Коли Юля боролася на турнірі в Баку, я написав їй СМС: “Ти вже дозріла до перемог на серйозних змаганнях”. Але на тому Гран-прі вона програла якось так приречено, як Бразилія на футбольному мундіалі німцям, - додав Пістун. - “А якщо вона так боротиметься у Ташкенті? - запитував я себе. - Що ж робити далі?” На попередніх чемпіонатах медаль наче вислизала у неї з рук. Та щоб стати чемпіонкою світу, треба, мабуть, спочатку добряче постраждати. Ось наша Олександра Когут чемпіонкою стала лише з шостої спроби.
            - Я не вірю, що вона халявила б, - переконує чоловік Юлії і борець у минулому Олександр Ткач. - Тренувалася б далі, виконувала б необхідну роботу. А медалька від неї нікуди би не поділася. Непереможних спортсменів не існує. А своєю впертістю Юля зрушить будь-яку стіну.
- Юлю, чи є ще суперниця, яку понад усе хотілося б перемогти?
- Це триразова олімпійська чемпіонка і дев’ятиразова чемпіонка світу Каорі Ітьо, яка практично усі свої титули здобула у моїй ваговій категорії. Але не так давно титулована японка перейшла у вагу до 58 кг.
- ...і дала можливість перемагати іншим. Ітьо та її співвітчизниці Йосіді, яка змагається у найлегшій категорії, серед простих смертних робити нічого. Це інопланетяни, проти яких усі інші просто безсилі. Ці дівчата ніколи не помиляються і відпрацьовують, наче роботи. Коли я дивлюся, як борються ці японки, у голові нав’язливо булькотить одна думка: “І чим це я займаюся все життя? Мені направду нічого робити у боротьбі”. Поки що я не бачу спортсменок, які могли би перемогти їх. У Токіо-2009, на післяолімпійському чемпіонаті планети, весь борцівський світ зі сльозами радості проводжав Йосіду та Ітьо: вони офіційно завершували кар’єру. Але зовсім скоро наші японські “бабусі” передумали і вже на наступному чемпіонаті знову змели усіх з килима.
- Каорі насправді — мій кумир. І не тільки тому, що завжди перемагає, - зізналася Юля. - Просто у нас один стиль боротьби: ми не любимо кидати суперниць і віддаємо перевагу проходам у ноги.
Автор Олена Садовник, www.wz.lviv.ua
Контакти
Адреса:

м. Львів, вул. Кн. Ольги,1
тел: (032) 238 27 92
факс: 238 27 93

Директор:

Родак Степан Михайлович,

Заслужений працівник фізичної культури і спорту, відмінник освіти



Вільна боротьба

Вільна боротьба

Падошик, Томищ і Повк – бронзові призерки міжнародного турніру «Ведмежатко»Лівач, Береза і Лисак – переможниці міжнародного турніру у БолгаріїСофія Шеремета – переможниця меморіалу Леоніда Дуная з боротьбиАнгеліна Лисак: «Якщо на цю Олімпіаду не потраплю, на наступну шанси будуть більшими»На молодіжному чемпіонаті України Юрій Ідзінський усіх суперників поборов достроковоНа борцівському чемпіонаті України вихованки ЛУФК здобули 18 медалейПід час меморіалу Стадніка розіграли своєрідну першість ЛУФКЮрій Ідзінський – переможець всеукраїнського турніру на призи Олександра МедведяПоловина нагород Кубка України з боротьби дісталося вихованкам ЛУФКВасиль Шуптар – чемпіон України з боротьбиСергій Михайлишин – чемпіон України з боротьбиБорці ЛУФК – переможці турніру імені Богдана ХмельницькогоБорчині ЛУФК відзначилися на Берлінському турніріХристина Береза – бронзова призерка молодіжної світової першості з боротьбиЧетверо вихованців ЛУФК очолили оновлений рейтинг кращих борців світу