48 років1971 - 2019
ГоловнаКонтактиКарта СайтуEnglish

Вільна боротьба : Оксана Гергель: «Я завжди мріяла після перемоги побігати килимом з синьо-жовтим стягом»


       На чемпіонаті світу з боротьби, що завершився у Лас-Вегасі, у 21-річної вихованки Львівського училища фізичної культури Оксани Гергель було одне завдання — “боротися так, як вмієш”. Дівчина з притаманною їй серйозністю поставилася до слів тренера і у найкращому стилі, яким можуть похвалитися далеко не всі чоловіки, стала чемпіонкою. Про першу ознаку перемоги — сльози тренера, про туман на килимі й україно-монгольське шоу у центрі Лас-Вегаса Оксанка розповіла читачам “ВЗ”.
 
— Суперзавдань перед чемпіонатом тренер мені не ставив,— усміхнулася Оксана Гергель. — “Ви, головне, боріться, а медалі потім будемо лічити”,— полюбляє казати Андрій Пістун. Але я не могла не думати про нагороди. Уже два роки виступаю серед дорослих, і все ніяк не вдавалося постояти на п’єдесталі. У Баку на Європейських іграх мені до “бронзи” забракло кількох секунд… Тож не витримала і якось обмовилася: “Так хочеться здобути хоч якусь медальку”. На що тренер відповів: “Якщо дуже хочеш, значить, матимеш. Усе в твоїх руках”.
У Вегасі перші кілька днів почувалася жахливо. Десять годин різниці давалися взнаки: на тренуваннях страшенно хотілося спати, та й дихати у місті, розташованому неподалік пустелі, було важко. Та на четвертий день усе стало на свої місця. Нам уже не потрібно було блукати містом вночі, аби не мучитися від безсоння. В усьому іншому також було дуже зручно: тренувальний зал містився у нашому ж готелі, через перегородку від їдальні.
За десятиденний період акліматизації ми так втомилися від очікування та й самого Лас-Вегаса, що хотілося уже швидше почати змагатися. Окрім іншого, доводилося тримати вагу. Та у моїй ваговій категорії змагання проходили у заключний день…
Після допінг-контролю я піднялася на трибуни і ледь не загубилася. Стільки глядачів на змаганнях з боротьби ще не було! Порівняно з минулорічним чемпіонатом у Ташкенті, цю першість відвідало удвічі більше глядачів. Квитки були розпродані ще до відкриття чемпіонату. Американці знаються на боротьбі. І особливою популярністю у Штатах користуються жіночі змагання. Ось і прийшли місцеві повболівати за своїх — з барабанами, дудками і голосистими горлянками.
 
— Розпочали чемпіонат ви доволі вправно: аби покласти канадку Бреану Грехем на туше, знадобилося менше двох хвилин…
- До цього часу я жодного разу з нею не боролася. Зазвичай перша сутичка психологічно є найбільш напруженою. Але ця перемога далася мені доволі легко. А ось наступна зустріч, з колишньою львів’янкою Іриною Нетребою, яка сьогодні виступає за Азербайджан, виявилася по-справжньому валідольною. Колись Іра тренувалася у групі мого тренера. Та й тепер ми часто тренуємося разом на зборах. І знаємо одна одну ідеально. Протягом усієї сутички далеко не відпускали одна одну: 2:2, 4:4, 6:6. Нетреба атакувала ноги, і мені не завжди вдавалося вчасно зустрічати її. Вирішальний бал я здобула завдяки активності. За “пасив” у нас іде попередження і бал на користь активнішого суперника. Тож роль “першого номера” я, не вагаючись, взяла на себе.
 
— У півфіналі з американкою Евелін Джейнс весь зал уболівав за вашу суперницю…
— …А мені трибуни ніколи не заважають. На килимі абстрагуюся від того, що довкола. У тій сутичці найскладніше було не думати про те, що саме тут і тепер вирішується доля медалі. Саме через це зустріч за вихід у фінал часто стає для мене непрохідним бар’єром. Тренери збірної налякали мене: “Американка відразу після свистка стрибатиме тобі у ноги. Будь обережною”. І коли я вже почала вигадувати, як же мені найкраще захистити ноги, мій особистий тренер Андрій Пістун дав хорошу пораду: “А ти не думай про захист. Сама після свистка борись угорі, і ти легко її, таку високу, кинеш”. Я так і зробила. На п’ятій секунді кинула американку через стегно, а згодом дотисла її на туше. На все про все мені знадобилося 17 секунд.
Зовсім іншим видався фінальний поєдинок. З монголкою Церемчімед Сукхе боремося ще з юніорського віку. І завжди наші поєдинки радше нагадують шоу: безупинно обмінюємося кидками й іншими видовищними прийомами. На цьому чемпіонаті мені з самого початку вдалося захопити лідерство (4:0). Та це лишень розпалило мою суперницю. Сукхе стрибала мені у ноги, а я забігала і відбирала у неї бали, які суддя уже готовий був віддати їй. А потім пропускала її атаки, дозволяла майже упритул наблизитися до себе. І знову йшла у наступ, проводила кидки і зустрічала її атаки (11:7). Коли монголка взяла заключні два бали, я лежала під нею обличчям до табло і спостерігала, як спливають останні секунди сутички. А потім дивилася, як Андрій Ігорович зі сльозами на очах вибігає до килима. “Мій тренер плаче, значить, я перемогла”,— промайнуло в голові. Наш тренер напрочуд емоційна людина. Коли на відповідальних змаганнях ми перемагаємо, не може стримати сліз. Тренери на трибунах шукали для мене прапор — я завжди мріяла після перемоги побігати килимом з синьо-жовтим стягом. А переді мною усе пропливало, наче в тумані. Що зі мною відбувалося, побачила пізніше на фото та у відеозаписі. А усвідомлення перемоги прийшло пізніше, після церемонії нагородження.
 
— А часто ви з дівчатами доводите тренера до сліз?
Андрій Пістун плаче виключно від щастя. Навіть на чемпіонатах України у вкрай принципових відбірних сутичках може пустити сльозу. Я така ж сентиментальна: готова поплакати за першого-ліпшого приводу. Ось учора на тренуванні все вдавалося просто ідеально, а сьогодні нічого не можеш зробити. Не розумієш, у чім причина, і рюмсаєш. Чи настрій не той, або вдома не все гаразд… Перед вильотом до Лас-Вегаса у мене прихворіла мама. Для мене це був стрес: вона погано почувається, а я лечу в інший кінець світу. Та все закінчилося, як у дивовижній казці: мама одужала, а я стала чемпіонкою. На ранок вона уже знала про мою перемогу. “Доцю, невже це нарешті сталося”,— раз за разом повторювала вона і плакала. І я разом з нею. Через ці емоції ніяк не вдавалося нормально поговорити.
 
— Але ж чемпіонкою світу ви стали дуже рано. У 21 рік далеко не кожному вдається зійти на вершину п’єдесталу.
— Мені здається, я йшла до цієї перемоги дуже давно. На першій Європі серед дорослих виступила просто жахливо! Та з кожним наступним турніром почувалася все упевненіше і піднімалася сіткою усе вище. “Наберися терпіння,— казав мені тренер,— на все свій час”. Я вірю йому. І вмію терпіти.
Коли готувалася вступати до Львівського училища фізкультури, знала одне: тренуватимуся тільки в групі у Пістуна. Мій перший тренер Іван Палій розповідав про нього багато хорошого. Та й багатьох моїх землячок, Оксану Ващук, Юлю Ткач та інших, саме він вивів у люди. Якраз на той час, у 2008-му, дівчата повернулися з олімпійського Пекіна. І мені, 12-річній малечі, яка ніяк не могла набрати вагу більше 30 кг, це здавалося чимось космічним. Усі мої бажання крутилися довкола тренувань у Львові. Та коли мрія нарешті здійснилася, я побачила, що все не так уже й просто. Після легких занять в ігровому режимі, до яких звикла у рідному селищі, відпрацьовувати по два повноцінні тренування на день було важко. Та й за батьками страшенно сумувала. Телефонувала мамі, скиглила у трубку. “Повертайся додому, люба,— якось сказала мені мама. — Окрім боротьби, є чимало цікавих захоплень. Але якщо уже вирішила стати борчинею, тримайся. З часом звикнеш, усе налагодиться”. Я не хотіла повертатися до рідних Іваничів. Та й від боротьби не могла відмовитися. Тож вирішила трішечки потерпіти.
 
— Як прийняли вас у колектив старші дівчата?
— У групі Пістуна тренувалося багато борчинь з Волині. І старші дівчата опікувалися маленькими. Я ж серед усіх була найменшою. У нас направду дружний колектив.
 
— Що змінилося у вашому житті після цієї перемоги?
— Перші три дні розривався телефон, і мене запрошували на різні урочистості, зустрічі. А потім, на щастя, знову все стало на звичну колію. Я гостювала у батьків на Волині, відпочила, а тепер готуюся до нового сезону.
Автор Олена Садовник, за матеріалами www.wz.lviv.ua
Контакти
Адреса:

м. Львів, вул. Кн. Ольги,1
тел: (032) 238 27 92
факс: 238 27 93

Директор:

Родак Степан Михайлович,

Заслужений працівник фізичної культури і спорту, відмінник освіти



Вільна боротьба

Вільна боротьба

Падошик, Томищ і Повк – бронзові призерки міжнародного турніру «Ведмежатко»Лівач, Береза і Лисак – переможниці міжнародного турніру у БолгаріїСофія Шеремета – переможниця меморіалу Леоніда Дуная з боротьбиАнгеліна Лисак: «Якщо на цю Олімпіаду не потраплю, на наступну шанси будуть більшими»На молодіжному чемпіонаті України Юрій Ідзінський усіх суперників поборов достроковоНа борцівському чемпіонаті України вихованки ЛУФК здобули 18 медалейПід час меморіалу Стадніка розіграли своєрідну першість ЛУФКЮрій Ідзінський – переможець всеукраїнського турніру на призи Олександра МедведяПоловина нагород Кубка України з боротьби дісталося вихованкам ЛУФКВасиль Шуптар – чемпіон України з боротьбиСергій Михайлишин – чемпіон України з боротьбиБорці ЛУФК – переможці турніру імені Богдана ХмельницькогоБорчині ЛУФК відзначилися на Берлінському турніріХристина Береза – бронзова призерка молодіжної світової першості з боротьбиЧетверо вихованців ЛУФК очолили оновлений рейтинг кращих борців світу