ГоловнаКонтактиКарта СайтуEnglish

Вільна боротьба : Оксана Гергель: «Я завжди мріяла після перемоги побігати килимом з синьо-жовтим стягом»


       На чемпіонаті світу з боротьби, що завершився у Лас-Вегасі, у 21-річної вихованки Львівського училища фізичної культури Оксани Гергель було одне завдання — “боротися так, як вмієш”. Дівчина з притаманною їй серйозністю поставилася до слів тренера і у найкращому стилі, яким можуть похвалитися далеко не всі чоловіки, стала чемпіонкою. Про першу ознаку перемоги — сльози тренера, про туман на килимі й україно-монгольське шоу у центрі Лас-Вегаса Оксанка розповіла читачам “ВЗ”.
 
— Суперзавдань перед чемпіонатом тренер мені не ставив,— усміхнулася Оксана Гергель. — “Ви, головне, боріться, а медалі потім будемо лічити”,— полюбляє казати Андрій Пістун. Але я не могла не думати про нагороди. Уже два роки виступаю серед дорослих, і все ніяк не вдавалося постояти на п’єдесталі. У Баку на Європейських іграх мені до “бронзи” забракло кількох секунд… Тож не витримала і якось обмовилася: “Так хочеться здобути хоч якусь медальку”. На що тренер відповів: “Якщо дуже хочеш, значить, матимеш. Усе в твоїх руках”.
У Вегасі перші кілька днів почувалася жахливо. Десять годин різниці давалися взнаки: на тренуваннях страшенно хотілося спати, та й дихати у місті, розташованому неподалік пустелі, було важко. Та на четвертий день усе стало на свої місця. Нам уже не потрібно було блукати містом вночі, аби не мучитися від безсоння. В усьому іншому також було дуже зручно: тренувальний зал містився у нашому ж готелі, через перегородку від їдальні.
За десятиденний період акліматизації ми так втомилися від очікування та й самого Лас-Вегаса, що хотілося уже швидше почати змагатися. Окрім іншого, доводилося тримати вагу. Та у моїй ваговій категорії змагання проходили у заключний день…
Після допінг-контролю я піднялася на трибуни і ледь не загубилася. Стільки глядачів на змаганнях з боротьби ще не було! Порівняно з минулорічним чемпіонатом у Ташкенті, цю першість відвідало удвічі більше глядачів. Квитки були розпродані ще до відкриття чемпіонату. Американці знаються на боротьбі. І особливою популярністю у Штатах користуються жіночі змагання. Ось і прийшли місцеві повболівати за своїх — з барабанами, дудками і голосистими горлянками.
 
— Розпочали чемпіонат ви доволі вправно: аби покласти канадку Бреану Грехем на туше, знадобилося менше двох хвилин…
- До цього часу я жодного разу з нею не боролася. Зазвичай перша сутичка психологічно є найбільш напруженою. Але ця перемога далася мені доволі легко. А ось наступна зустріч, з колишньою львів’янкою Іриною Нетребою, яка сьогодні виступає за Азербайджан, виявилася по-справжньому валідольною. Колись Іра тренувалася у групі мого тренера. Та й тепер ми часто тренуємося разом на зборах. І знаємо одна одну ідеально. Протягом усієї сутички далеко не відпускали одна одну: 2:2, 4:4, 6:6. Нетреба атакувала ноги, і мені не завжди вдавалося вчасно зустрічати її. Вирішальний бал я здобула завдяки активності. За “пасив” у нас іде попередження і бал на користь активнішого суперника. Тож роль “першого номера” я, не вагаючись, взяла на себе.
 
— У півфіналі з американкою Евелін Джейнс весь зал уболівав за вашу суперницю…
— …А мені трибуни ніколи не заважають. На килимі абстрагуюся від того, що довкола. У тій сутичці найскладніше було не думати про те, що саме тут і тепер вирішується доля медалі. Саме через це зустріч за вихід у фінал часто стає для мене непрохідним бар’єром. Тренери збірної налякали мене: “Американка відразу після свистка стрибатиме тобі у ноги. Будь обережною”. І коли я вже почала вигадувати, як же мені найкраще захистити ноги, мій особистий тренер Андрій Пістун дав хорошу пораду: “А ти не думай про захист. Сама після свистка борись угорі, і ти легко її, таку високу, кинеш”. Я так і зробила. На п’ятій секунді кинула американку через стегно, а згодом дотисла її на туше. На все про все мені знадобилося 17 секунд.
Зовсім іншим видався фінальний поєдинок. З монголкою Церемчімед Сукхе боремося ще з юніорського віку. І завжди наші поєдинки радше нагадують шоу: безупинно обмінюємося кидками й іншими видовищними прийомами. На цьому чемпіонаті мені з самого початку вдалося захопити лідерство (4:0). Та це лишень розпалило мою суперницю. Сукхе стрибала мені у ноги, а я забігала і відбирала у неї бали, які суддя уже готовий був віддати їй. А потім пропускала її атаки, дозволяла майже упритул наблизитися до себе. І знову йшла у наступ, проводила кидки і зустрічала її атаки (11:7). Коли монголка взяла заключні два бали, я лежала під нею обличчям до табло і спостерігала, як спливають останні секунди сутички. А потім дивилася, як Андрій Ігорович зі сльозами на очах вибігає до килима. “Мій тренер плаче, значить, я перемогла”,— промайнуло в голові. Наш тренер напрочуд емоційна людина. Коли на відповідальних змаганнях ми перемагаємо, не може стримати сліз. Тренери на трибунах шукали для мене прапор — я завжди мріяла після перемоги побігати килимом з синьо-жовтим стягом. А переді мною усе пропливало, наче в тумані. Що зі мною відбувалося, побачила пізніше на фото та у відеозаписі. А усвідомлення перемоги прийшло пізніше, після церемонії нагородження.
 
— А часто ви з дівчатами доводите тренера до сліз?
Андрій Пістун плаче виключно від щастя. Навіть на чемпіонатах України у вкрай принципових відбірних сутичках може пустити сльозу. Я така ж сентиментальна: готова поплакати за першого-ліпшого приводу. Ось учора на тренуванні все вдавалося просто ідеально, а сьогодні нічого не можеш зробити. Не розумієш, у чім причина, і рюмсаєш. Чи настрій не той, або вдома не все гаразд… Перед вильотом до Лас-Вегаса у мене прихворіла мама. Для мене це був стрес: вона погано почувається, а я лечу в інший кінець світу. Та все закінчилося, як у дивовижній казці: мама одужала, а я стала чемпіонкою. На ранок вона уже знала про мою перемогу. “Доцю, невже це нарешті сталося”,— раз за разом повторювала вона і плакала. І я разом з нею. Через ці емоції ніяк не вдавалося нормально поговорити.
 
— Але ж чемпіонкою світу ви стали дуже рано. У 21 рік далеко не кожному вдається зійти на вершину п’єдесталу.
— Мені здається, я йшла до цієї перемоги дуже давно. На першій Європі серед дорослих виступила просто жахливо! Та з кожним наступним турніром почувалася все упевненіше і піднімалася сіткою усе вище. “Наберися терпіння,— казав мені тренер,— на все свій час”. Я вірю йому. І вмію терпіти.
Коли готувалася вступати до Львівського училища фізкультури, знала одне: тренуватимуся тільки в групі у Пістуна. Мій перший тренер Іван Палій розповідав про нього багато хорошого. Та й багатьох моїх землячок, Оксану Ващук, Юлю Ткач та інших, саме він вивів у люди. Якраз на той час, у 2008-му, дівчата повернулися з олімпійського Пекіна. І мені, 12-річній малечі, яка ніяк не могла набрати вагу більше 30 кг, це здавалося чимось космічним. Усі мої бажання крутилися довкола тренувань у Львові. Та коли мрія нарешті здійснилася, я побачила, що все не так уже й просто. Після легких занять в ігровому режимі, до яких звикла у рідному селищі, відпрацьовувати по два повноцінні тренування на день було важко. Та й за батьками страшенно сумувала. Телефонувала мамі, скиглила у трубку. “Повертайся додому, люба,— якось сказала мені мама. — Окрім боротьби, є чимало цікавих захоплень. Але якщо уже вирішила стати борчинею, тримайся. З часом звикнеш, усе налагодиться”. Я не хотіла повертатися до рідних Іваничів. Та й від боротьби не могла відмовитися. Тож вирішила трішечки потерпіти.
 
— Як прийняли вас у колектив старші дівчата?
— У групі Пістуна тренувалося багато борчинь з Волині. І старші дівчата опікувалися маленькими. Я ж серед усіх була найменшою. У нас направду дружний колектив.
 
— Що змінилося у вашому житті після цієї перемоги?
— Перші три дні розривався телефон, і мене запрошували на різні урочистості, зустрічі. А потім, на щастя, знову все стало на звичну колію. Я гостювала у батьків на Волині, відпочила, а тепер готуюся до нового сезону.
Автор Олена Садовник, за матеріалами www.wz.lviv.ua
Контакти
Адреса:

м. Львів, вул. Кн. Ольги,1
тел: (032) 238 27 92
факс: 238 27 93

Директор:

Родак Степан Михайлович,

Заслужений працівник фізичної культури і спорту, відмінник освіти



Вільна боротьба

Вільна боротьба

Лівач, Береза і Кіт поборються за звання молодіжного чемпіона світуАндріана Антонюв – чемпіонка України з боротьби серед дівчат-підлітківЗакарпатці тепло зустріли перемоги Томищ і МацолиВасиль Шуптар повертається у боротьбуНа меморіалі Стадніка добре відборолась Романа ВовчакБорчині ЛУФК успішно виступили на турнірі у ПольщіКостянтин Климишин до чемпіонату України готовийГика і Ідзінський – срібні призери турніру ДовбушаАнгеліна Лисак – переможниця Гран Прі МедведяДанило Стасюк – бронзовий призер чемпіонату світу з боротьбиРомана Вовчак на чемпіонаті світу восьмаТомищ і Чудик – срібна та бронзова призерки світової першості з боротьбиЮлія Ткач – найкраща спортсменка Львівщини за результатами серпняДев’ятеро учнів ЛУФК візьмуть участь у чемпіонаті світу з боротьбиЮлія Ткач – срібна медалістка світової першості з боротьби